Петро Іванович Прокопович – у серцях бджолярів

10 липня 2011 року на Чернігівській землі відбулася зустріч бджолярів зі всієї України присвячена річниці з дня народження Петра Іванвича Прокоповича (10 липня 1775, с. Митченки – † 3 квітня 1850, с. Пальчики, Бахмацький район, Чернігівська область) – видатного українського пасічника, що став основоположником раціонального бджільництва.    

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи. Загалом упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких можна виділити три основні: дике (початкове); бортне; вуликове.

Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям:  в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий “дикий мед”, цілком  знищуючи бджолині сім’ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалось як лісовий промисел. Дикі бджоли, що роїлись, поселялись у дуплах дерев на висоті 4-6м, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу – бортництво, яке було одним з найважливіших  промислів сільського населення. Це заняття залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору – важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і, прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Винищуванні бджіл  негативно впливало на загальний стан бджільництва.

Життя вимагало удосконалення способів збору меду, відокремлення бортництва в окрему галузь. Це здійснювалось через організацію приватного користування бортними деревами. За звичаєм право на “бортне” дерево діставав той, хто відшукав гніздо бджіл і поставив на ньому відповідну мітку – знак власності. Знаки власності переважно зображали свійських тварин, диких звірів, дерева, рослини, знаряддя праці тощо. Після такого позначення упродовж багатьох років борть служила тільки власникові, нерідко  закріплювалася за родом. Ніхто не мав права не тільки її знищити, а й видерти мед. 

Бортництво в Україні у своєму розвитку пройшло три етапи: використання диких бджіл у природних дуплах дерев, ущелинах; планомірне утримання лісових бджіл у природних дуплах, розведення бджіл у спеціально видовбаних дуплах (колодах) . З виникненням колод–вуликів, які розміщували уже не на деревах, а на землі, географія бджільництва значно розширилась і сягнула не тільки лісостепових, а й степових районів України.Першим вітчизняним літописним свідченням щодо бортництва є наше найдавніше джерело “Повість врем’яних літ ”. Вона розповідає про походи Олега та Ігоря на удільні князівства за “подимним”. Себто збором данини хутром, медом та воском. Один з таких походів на древлянську землю закінчився для Ігоря трагічно, оскільки він вимагав повторного податку. Роком пізніше його дружина Ольга, як мовиться в “Повісті”, помстилася гордовитим древлянам, “наклавши на них дань тяжку”, насамперед медову. В епоху Київської Русі бджільництво стає суттєвим важелем національної економіки. Для зміцнення могутності Київської держави було необхідно надходження дорогоцінних металів – золота і срібла із-за кордону. Роль валюти в міжнародній торгівлі на той час відігравали мед і віск. Важливим споживачем меду і воску була Візантійська імперія. В ХVІ ст. розвиток бортного, колодного і дупляночного бджільництва досягло свого апогею.

Початком якісного нового етапу розвитку бджільництва можна вважати 1814 рік. Саме в цьому році наш видатний співвітчизник Петро Іванович Прокопович  винайшов перший в світі розбірний вулик і заклав основи раціонального бджільництва.

П.І.Прокопович  також запропонував дерев’яну решітку, через яку проходили робочі бджоли, але не могла пройти бджолина матка, що дозволяло обмежувати вирощування розплоду. Розбірний вулик і роздільна решітка являються основою рамкового бджільництва. Відпала необхідність закурювати бджіл, стало можливим міняти бджолину  матку, регулювати силу сімей. За свідченнями Прокоповича в його вуликах продуктивність була в два-три рази вище, ніж в нерозбірних.  Прокопович надавав велике значення підготовці кваліфікованих бджолярів. За його пропозицією була відкрита перша  в Україні школа бджільництва, яка проіснувала 53 роки, її закінчили більше ніж 700 чоловік.  Відкриття школи бджільництва було значною подією в галузі бджільництва, оскільки це сприяло освоєнню бджолярами нових прогресивних на той час технологій та водночас сприяло підвищенню їх освітньо-культурного рівня.

Народився П.І.Прокопович  на Чернігівщині в родині приходського священика. Закінчив Київську Духовну семінарію та проти власної волі змушений був піти на військову службу. Вийшовши у відставку через хворобу, він взявся господарювати на невеличкому клаптику землі. І якось у садибі молодшого брата він побачив бджіл Відтоді все життя Петра Івановича пов'язано з бджолами . За своє життя Прокопович надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. З великою повагою до Петра Івановича ставився наш великий поет Т. Г. Шевченко. Він писав: “Там коло Батурина живе наш великий пасічник Прокопович”.
П. І. Прокопович був першим, хто перетворив вітчизняне бджільництво з простого промислу в науку. Більшість його сміливих для того часу відкриттів є актуальними і сьогодні. Ґрунтовне дослідження творчої спадщини П. І. Прокоповича, його вклад у науку, може слугувати поштовхом для переосмислення бджільницької справи, яка була не лише однією з найтрадиційніших, найприбутковіших галузей, а й невід’ємною частиною історії українського народу.

10 липня 2011 року делегація Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України» відвідала   рідну Чернігівську землю  П.І.Прокоповича –  село Пальчики і село  Митченки поблизу Батурина.

Братчики долучилися до заходу, що проводив ентузіаст, дослідник, бджоляр  Корж Валерій під час якого він презентував другий том книги про П.І.Прокоповича , що є наслідком плідної роботи творчого колективу та багатьох українців, які жертвують на цю роботу власні кошти. Під час поїздки  відбулася зустріч бджолярів з різних куточків України – були пасічники  з Харкова, Сум, Львова, Києва, Одеси. Наталія Сердюк, завідуюча відділом науково-просвітницької роботи заповідника «Гетьманська столиця»  у Батурині упродовж декількох годин розповідала цікаві  факти з історії Батурина,  маловідомі факти життя і творчості великого бджоляра П.І.Прокоповича. Пам’ятник Прокоповичу в Батурині, цікава мальовнича пасіка П.І.Прокоповича, зустріч з жителями села Митченки, знаменита криниця, пам’ятний знак на місці школи бджільництва П. І. Прокоповича (камінь-пісковик з табличкою, що містить пам’ятний напис про відкриття Прокоповичем на у селі Митченки у 1828 році першої на території України школи  бджільництва) – все це ще не повний перелік програми поїздки.

Дорога від Батурина до Києва здавалася дуже короткою – бо враженнями ділилися відразу, охоплені великою гордістю за рідну Україну, яка дала життя цікавій, розумній, відданій бджільницькому ремеслу людині – Прокоповичу Петру Івановичу.